Дженніфер Теґе – жінка, яка відчула суворість життя ще змалку. Мати-німкеня залишила дочку на піклування монахинь, коли їй було лише 4 тижні, а гени від батька-нігерійця зробили її єдиною чорношкірою дитиною в мюнхенському районі. Однак найважча правда прийшла до неї через багато років, теплого серпневого дня в Гамбурзі. 38-річна Дженніфер зайшла до центральної бібліотеки і взяла червону книгу I Have to Love My Father, Don’t I? («Я повинна любити свого батька, чи не так?»). Цей момент змінив усе: жінка на обкладинці виявилася її біологічною матір’ю. Докладніше далі на munichka.eu.
«М’ясник із “Плашува”»
Написала книгу, яка розкрила жахливу сімейну таємницю, Моніка Ґет (Гертвіг) – дочка Амона Ґета – нациста-садиста, який був комендантом концтабору «Плашув» у Польщі. Зовсім випадково Дженніфер Теґе з’ясувала, що є внучкою монстра. Цей момент назавжди змінив її життя. Якщо раніше жінка нічого не знала про зловісне минуле своєї родини, то після відкриття змушена жити з жорстокою правдою.
Амон особисто вбив не менше ніж 500 в’язнів, а загалом відповідальний за вбивство приблизно 8000 євреїв. Його ім’я стало відоме завдяки фільму «Список Шиндлера» 1993 року. Зобразив Амона англійський актор Ральф Файнс. Через десятиліття після страти за військові злочини Ґет прославився як головний супротивник Оскара Шиндлера – промисловця, який захищав групу євреїв під час Голокосту.
Ґет використовував убивство в’язнів як покарання за порушення, іноді робив це випадково та примхливо. З балкона своєї вілли він вправлявся з рушниці в стрільбі по в’язнях, які пересувалися табором. Згідно з деякими даними, він наказав стратити свого кінолога-єврея, тому що собаки, навчені вбивати в’язнів за командою, віддавали перевагу товариству кінолога, ніж його власному. Ґет також поєднував корупцію з жорстокістю, продаючи на чорному ринку пайки, призначені для годування своїх в’язнів. Жорстокого тирана прозвали «М’ясником із “Плашува”».
Після Другої світової війни Верховний національний трибунал Польщі визнав Ґета винним у вбивстві десятків тисяч людей. У віці 37 років його повішали недалеко від табору «Плашув». Кат неправильно розрахував необхідну довжину мотузки, тому страта відбулася аж із третьої спроби.
Книга-сповідь
Відкриття Теґе змусило її замислитися про те, чому рідна мати приховувала жахливу таємницю; як бабуся могла любити масового вбивцю; чи може зло передаватися у спадок… 16 років Дженніфер працювала в рекламі, перш ніж стати письменницею.
У 2013 році Теґе видала книгу Amon. Mein Großvater hätte mich erschossen («Амон: Мій дідусь би мене застрелив»). Це мемуари, що розповідають сімейну історію Дженніфер Теґе та її спроби змиритися з жахливим відкриттям. Для дослідження свого родоводу Дженніфер здійснила поїздки до Ізраїлю та Кракова.
Що більше Теґе дізнавалася про рідного діда, то більше впевнювалася: якби він зустрів її – чорну жінку – то неодмінно вбив би. Авторка спробувала донести, що ми не можемо змінити минуле, але відповідаємо за наше майбутнє. Книга стала міжнародним бестселером. Довгим шляхом жінка просунулася від початкового страху та провини до прийняття своєї історії та розуміння того, що вона зовсім інша людина, ніж її дідусь.
Нащадки нацистського ката
Мама Теґе – Моніка Ґет – завагітніла після короткотривалого роману з нігерійським студентом. Вона працювала 6 днів на тиждень і боролася з депресією, а коли Дженніфер виповнився місяць, відвезла дитину в Salberg House – католицький будинок для немовлят у передмісті Мюнхена.
Протягом перших кількох років життя дівчинки Моніка відвідувала дочку, іноді забирала її до бабусі. Прийомна сім’я взяла до себе Теґе, коли їй було 3 роки, а через 4 роки удочерила дитину, наполягаючи на тому, щоби біологічна мати утримувалася від подальших контактів.
Теґе не бачила Моніку, поки їй не виповнився 21 рік. Відновити контакт допомогла молодша зведена сестра. Жінка ніколи не розповідала своїй доньці про нацистську кров. А через 17 років Дженніфер натрапила на ту саму книгу…
Всього через кілька годин після того, як вона принесла її додому того дня 2008 року, німецьке телебачення показало американський документальний фільм під назвою Inheritance. Стрічка розповідає про Моніку Ґет – дочку Рут-Ірен Кальдер та Амона Ґета. Моніці було 10 місяців, коли її батька в 1946 році повісили за воєнні злочини, злочини проти людства та геноцид.
У центрі фільму – зустріч Моніки з Гелен Йонас-Розенцвейг – інтернованої в «Плашуві», жінки, яка пережила Голокост і особисто знала Ґета. Гелен була однією з двох жінок, які залишалися з вбивцею Амоном на віллі. Ґет образив Гелен і застрелив її хлопця в неї на очах.
Теґе, однак, не змогла переглянути фільм з першого разу до кінця. Крім складної історії, було надто важко чути неприємні подробиці про матір, яка на екрані виглядала розгубленою і самотньою. У фільмі зафіксовано незручні моменти, коли Моніка повторює фрази, які чула в дитинстві, зокрема про те, що Амон Ґет розстрілював євреїв лише тому, що вони поширювали інфекційні хвороби. Під час знімання фільму жінка ще не знала всієї правди про батька.
Моніка Ґет – позашлюбна дочка Амона
Мати Моніки – Рут Ірен Кальдер, косметолог і акторка-початківиця, била її, коли дівчинка ставила забагато питань. Вона розповідала про Ґета як про «героя війни», тож Моніка виросла в оточенні брехні, вважаючи свого батька ще однією жертвою Третього Рейху. Правду дізналася від бабусі.
Рут не була офіційною дружиною Ґета. Насправді він був одружений із жінкою на ім’я Анні. Із Рут познайомився, коли та працювала секретаркою на фабриці Шиндлера. У них був табірний роман, про який австрійська дружина Ґета нічого не знала. Вони разом гуляли, грали в теніс і каталися верхи. Рут бачила, як він вбиває євреїв, але в 1983 році в інтерв’ю BBC спробувала захистити його. Журналісти показали їй стенограми судового процесу щодо військових злочинів Амона. Рут помирала від емфіземи легень і через день покінчила життя самогубством.
За словами Моніки, раніше мама ніколи не виявляла докорів сумління. Лише в 1983 році перед самогубством заявила, що повинна була зробити більше для допомоги людям.
Прагнення Теґе дізнатися свою справжню особу відкрило перед нею двері. Підростаючи, Дженніфер ніколи не відчувала потреби знайти свого біологічного батька. Але як тільки помирилася із сім’єю матері, відразу знайшла і тата.
Довідка: концтабір «Плашув» розміщувався у Плашуві, південному передмісті Кракова, з грудня 1942 року по січень 1945-го. Більшість в’язнів були польськими євреями, яких нацистська Німеччина планувала знищити під час Голокосту. Чимало загинуло через розстріли, каторжні роботи та погані умови в таборі. Точні цифри ув’язнених і вбитих встановити неможливо, оскільки картотеку в’язнів знищили під час ліквідування табору.
У січні 1945 року останні в’язні та персонал табору залишили «Плашув» на марші смерті до сумнозвісного «Аушвіцу». Багато з тих, хто вижив під час маршу, були вбиті після прибуття. Коли нацисти зрозуміли, що радянська армія наближається до Кракова, повністю розібрали табір, залишивши лише порожнє поле. Усі тіла з братських могил ексгумували та спалили на місці.