У 1500–1600-х роках традиційний баварський одяг був повсякденною частиною життя звичайних мюнхенських жителів – від поїздок містом до роботи в полі. У 1800-х роках традиційний одяг відійшов у минуле, хоча й згодом місцеві ентузіасти відродили таку важливу частину альпійської культури.
У 1835 році до святкування грандіозного пивного свята «Октоберфест» додали парад традиційних костюмів німецькомовних країн, а в 1883 році була започаткована асоціація традиційних костюмів під назвою Товариство традиційних звичаїв (Trachtenverein). Відтоді більшість відвідувачів «Октоберфесту» одягають традиційне вбрання чи бодай якісь його елементи. Докладніше про автентичний баварський одяг, що став частиною важливої модної спадщини світу, читайте далі на munichka.eu.
Традиційний трахт
До XVI століття селяни та представники нижчих класів Баварії носили сірий або коричневий одяг. У неділю та святкові дні дозволявся також синій колір. З XVI століття існували два типи традиційного сільського одягу: робочий і недільний/святковий.
Традиційний одяг у німецькомовних країнах називається Tracht («трахт»). Це слово походить від «tragen» («носити»). З’явився такий костюм у сільській місцевості. Колись він свідчив про належність власника до певного соціального класу, роду занять, релігійних переконань чи етнічної групи. У Німеччині народні костюми розвивалися по-різному. На них вплинула міська мода, костюми сусідніх регіонів, а також мода в королівських дворах та армії.
На початку XIX століття ентузіазм щодо відродження різних костюмів сільського населення розвинувся при королівських дворах Баварії та Австрії. Інтерес до традиційного костюма був частиною культурної відповіді на приниження, яких баварці зазнавали під час неодноразових іноземних вторгнень у роки наполеонівських війн. Німецькомовні народи досліджували свою культурну спадщину як підтвердження власної ідентичності.
Чоловічий національний баварський костюм складається зі шкіряних шортів (ледергозе), сорочки, жилета, сюртука (верхнього двобортного одягу), капелюха з пір’ям або волосяними щітками, гетрів та черевиків на товстій підошві. Жіночий баварський костюм складається з пишної спідниці, блузки, корсету й фартуха. У жінок також прийнято носіння шийних прикрас.
Чоловічі ледергозе
Ледергозе (Lederhose) – це шкіряні шорти, національний одяг баварців та тірольців (Тіроль – федеральна земля Австрії). Слово походить від «Leder» («шкіра») і «Hose» («штани»). Носяться зазвичай на шкіряних підтяжках, можуть бути прикрашені вишивкою або тасьмою. Також ледергозе носять чоловіки в Ліхтенштейні, Швейцарії та німецькомовних регіонах Італії. Довші ледергозе зазвичай називають Bundhosen або Kniebundhosen.
На думку деяких дослідників, спершу ледергозе не були тільки баварським одягом, їх носили по всій Європі, особливо вершники, мисливці тощо. А от клапан, що закривається спереду, це унікальний баварський винахід. Упродовж 1970-х років у Європі продавалися модернізовані ледергозе з подвійною блискавкою як одяг для спортивних тренувань.
Раніше ледергозе носили під час важкої фізичної роботи: вони були більш міцними, ніж тканинний одяг. Популярність цих шортів в Баварії різко скоротилася в ХІХ столітті. Їх стали вважати некультурним селянським одягом, який не личить сучасним городянам. Однак у 1880-х роках почалося національне й культурне відродження, і в Мюнхені та інших великих містах було засновано кілька клубів, присвячених збереженню традиційних стилів сільського одягу. Концепція ледергозе як баварського одягу, який носять на святкових подіях, а не на роботі, походить здебільшого з цього часу. Починаючи з ХІХ століття їх одягають для відпочинку.
Ледергозе часто асоціюють із мужністю та маскулінністю. Деякі чоловіки носять їх під час садівництва, походів, роботи на відкритому повітрі або на народних чи пивних фестивалях, як-от «Октоберфест». Вони є символом регіональної гордості в Баварії та Австрії, але рідко зустрічаються в інших місцях.
Традиційні ледергозе виготовляються вручну з дубленої оленячої шкіри, що робить шорти м’якими та легкими, а також стійкими до розривів. Оскільки вони дуже цінні та можуть прослужити все життя, деякі баварці навіть заповідають свої ледергозе наступному поколінню. Окремі варіації сучасних ледергозе виготовляються з важчої, низькоякісної шкіри або імітацій, наприклад велюру, що робить їх набагато дешевшими, але менш міцними. Усі варіації зазвичай оснащені двома бічними кишенями, однією кишенею на стегнах, однією кишенею для ножа та гунфиком спереду (трикутною деталлю). Для костюмів на «Октоберфест» ледергозе поєднуються з класичною білою або картатою сорочкою.
Жіночий дірндль
Сучасний жіночий костюм, стилізований під традиційне вбрання населення німецькомовних альпійських регіонів, зокрема сільських робітниць, називається дірндлем. Носять його не лише в Німеччині, а й Швейцарії, Ліхтенштейні, Австрії.
Дірндль складається з ліфа, блузи, спідниці та фартуха. З’явився він у 1870–80-х роках, коли ідеї націоналізму набули поширення серед багатьох заможних баварських містян. Ключову роль у створенні костюма відіграли єврейські брати-модельєри Моріц і Юліус Валлах. У 1910 році з нагоди 100-річчя «Октоберфесту» Валлахи безкоштовно роздали такі костюми відвідувачкам фестивалю. Відтоді дірндль набув широкої популярності серед німецьких інтелігентів. Дірндль у Баварії та Австрії можна побачити на жінках, які працюють у сфері туризму та в пивних садах.
Сучасний вигляд костюма з’явився в націонал-соціалістичному середовищі. Центральне бюро німецьких костюмів позбавило дірндль надмірного впливу церкви, прибравши закритий комір, рукави, звузивши силует та вкоротивши спідницю до колін.
Іноді повідомляють, що розміщення вузла на фартусі є показником сімейного стану жінки. Вузол, зав’язаний ліворуч, означає, що вона незаміжня; праворуч означає, що вона заміжня, заручена чи перебуває в романтичних стосунках. Вузол, зав’язаний спереду в центрі, означає, що жінка незаймана, а вузол зав’язаний ззаду, вказує на вдову. Дірндль – це не лише вбрання для «Октоберфесту», а й модний вираз, який уславлює привабливі жіночі форми. Це частина баварського способу життя.
Різниця між трахтом і дірндлем
Жіноче традиційне вбрання (трахт) відрізняється від дірндлів. Трахт шиють спеціалізовані кравці, а дірндль може бути виготовлений навіть просто вдома. Для трахту використовуються лише натуральні матеріали: шерсть, льон, шовк, срібло, перламутр. Для дірндля – синтетика і вироби з пластмаси.
Для трахту використовуються прикраси ручної роботи: вишивка, мереживо та ткані матеріали; для дірндля – машинна вишивка та мереживо. У трахті можна побачити лише якісне оздоблення, у дірндлі – багато орнаменту, що необов’язково якісний.
Довжина трахту завжди однакова, у дірндлі вона ж змінюється залежно від модних тенденцій. У дірндлях частіше можна зустріти велике декольте. Дизайн трахту обмежений традиційною формою для конкретного регіону. У дірндлі він не має обмежень – важлива лише фантазія дизайнера. І насамкінець, трахти – це рідкість, яка зберігається та виставляється в музеях, а дірндлі широко поширені в індустрії готового одягу.