Впливовий німецький психіатр Еміль Крепелін жив і працював наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Його дослідження мали великий вплив на сучасну психіатрію та розуміння психічних захворювань, засноване на природничих наукових концепціях. Крепелін розрізняв шизофренію та маніакально-депресивний психоз. Він також розробив систему класифікації психічних захворювань, яка вплинула на наступні класифікації. Докладніше про життя, роботу й погляди відомого вченого читайте далі на munichka.eu.
Освіта й початок кар’єри
Народився психіатр 15 лютого 1856 року в невеликому північнонімецькому місті Нойштреліці. Батько Еміля працював учителем музики та оперним співаком.
Освіту Крепелін здобув у Лейпцизькому та Вюрцбурзькому університетах, де вивчав нейропатологію та експериментальну психологію. Великий вплив на становлення Еміля справив відомий психолог, філософ і фізіолог Вільгельм Вундт.
Крепелін з ентузіазмом працював у лабораторії Вундта в Лейпцигу, де проявив відданість науковим дослідженням. Оскільки більшість часу він проводив у лабораторії, то втратив посаду лікаря через нехтування клінічною роботою.
З серпня 1878 по 1882 рік Еміль трудився в Мюнхенському університеті, після чого повернувся до Лейпцига працювати в неврологічній клініці та психофармакологічній лабораторії Вундта.
Основну свою працю – Compendium der Psychiatrie: Zum Gebrauche für Studirende und Aerzte («Збірник психіатрії: для студентів і лікарів») – Крепелін опублікував у 1883 році. У ній науковець заявив, що психіатрія – галузь медичної науки, яку потрібно вивчати за допомогою спостережень і експериментів. Він закликав наукову спільноту досліджувати фізичні причини психічних захворювань та заклав основи класифікації психічних розладів. Крім того, Еміль пояснив, що завдяки вивченню історії хвороби та виявленню конкретних розладів можна передбачити прогресування психічних недуг.
У 1884 році Крепелін став старшим лікарем у прусському місті Леубусі, а через рік його призначили директором дрезденського Інституту лікування та медсестринства.
У 1886-му 30-річний Еміль став професором психіатрії в естонському Тартуському університеті та директором університетської клініки на 80 ліжок. Саме там психіатр почав детально вивчати й записувати клінічні історії пацієнтів. Через 4 роки він став завідувачем кафедри в німецькому Гейдельберзькому університеті.
Переїзд до Мюнхена
У 1903 році психіатр переїхав до Мюнхена, де відкрив кафедру психіатрії в Мюнхенському університеті та став професором клінічної психіатрії. Новостворена кафедра була місцем дослідження психіатром і неврологом Алоїзом Альцгеймером основних причин деменції в літніх людей.
Разом з Альцгеймером Крепелін відкрив при кафедрі психіатричний заклад, зосереджений на дослідженнях людського мозку. Клініка не мала ізоляторів: хворих розміщували у звичайних ваннах. У ті роки Крепелін клінічно досліджував психози в літніх людей. Альцгеймер же займався лабораторними дослідженнями старечих хвороб.
У 1908 році Еміля обрали членом Королівської шведської академії наук. Через 4 роки на прохання Німецької асоціації психіатрії, яку він тоді очолював, Крепелін почав планувати створення дослідницького центру в Мюнхені. Завдяки пожертвам небайдужих у 1917 році він заснував Німецький інститут психіатричних досліджень. Спершу ця установа розміщувалася в лікарняних спорудах, а в 1928 році була відкрита нова спеціальна будівля.
Автор назви хвороби Альцгеймера
Алоїз Альцгеймер – перший, хто описав поєднання симптомокомплексів хвороби Альцгеймера. Однак його відкриття наукова спільнота спочатку не визнала. Тільки завдяки Крепеліну дослідження Алоїза взяли до уваги. До того ж саме Еміль назвав відому старечу недугу ім’ям друга-науковця.
У липні 1910 року Еміль видав другий том своєї книги про загальну психіатрію, у якому назвав описане Алоїзом захворювання «хворобою Альцгеймера». Цікаво, що сам Альцгеймер також планував опублікувати власні відкриття у великій книзі, однак був надто зайнятим дослідженнями психіатричних захворювань.
Теорії й погляди Крепеліна
У той час поширеними в психіатричних закладах були варварство, алкоголізм, смертна кара, ув’язнення – усе, крім лікування божевільних. Крепелін виступав проти такого стану лікарень і відкидав психоаналітичні теорії, відповідно до яких причиною психічних захворювань вважалася вроджена або рання сексуальність. Крім того, він боровся з філософськими спекуляціями. Натомість лікар зосереджувався на зборі клінічних даних.
Психіатр прославився як активний поборник соціального дарвінізму – соціологічної теорії, згідно з якою закономірності природного добору, виявлені Чарльзом Дарвіном в природі, поширюються на людські відносини. За цією теорією, панування керівних класів пов’язане з їхньою біологічною перевагою, а боротьба за існування і природний добір – головний рушій суспільного розвитку.
Одним із найважливіших досягнень Крепеліна стало встановлення зв’язку між патогенезом і проявами психічних розладів. На відміну від провідних теоретиків того часу, Крепелін не вважав, що певні симптоми характерні для конкретних захворювань. Клінічні спостереження дозволили зробити припущення про те, що специфічні комбінації симптомів, пов’язані з перебігом психічних захворювань, дозволяють ідентифікувати той чи інший психічний розлад.
Крім того, Еміль був піонером у галузі психофармакологічних досліджень, що вивчають вплив ліків на настрій, відчуття, мислення та поведінку. Однак головним досягненням психіатра вважається концепція ендогенного психозу. Він розрізняв шизофренію та маніакально-депресивний психоз як дві форми психозу. Шизофренія, на його думку, – біологічне захворювання, спричинене анатомічними або токсичними процесами. Маніакально-депресивний психоз Крепелін описав як епізодичний розлад, який не призводить до постійного порушення функції мозку. Відокремлення афективних розладів від шизофренічного психозу як двох різних сутностей сформувало основу для розуміння психічних захворювань протягом більш ніж століття.
Цікаво, що Крепелін – абсолютний неприхильник алкоголю. Можливим поясненням такої сильної неприязні може бути те, що батько Крепеліна страждав від алкоголізму, що серйозно вплинуло на стосунки в сім’ї.
Критика
Одним із найдискусійніших питань у роботі Крепеліна стало узагальнення психіатричних висновків у соціальному та політичному контекстах. Наприклад, соціалістів і противників Першої світової війни він називав психічно хворими. Науковець також висунув теорію про генетичну схильність до психічних розладів у євреїв. Під час роботи з пацієнтами Крепелін не вирізнявся емпатією: на його думку, важливіше було спостерігати за станом хворих, аніж довіряти їхнім словам.
Хоча Крепелін і Зигмунд Фрейд одного року народження, але в професійному плані їх можна вважати антиподами. Крепелін завжди оцінював усе критично, наприклад, психоаналіз Фрейда вважав недостатньо заснованим на наукових принципах. Тому, він був великим мислителем і почав наукове розуміння психічних захворювань у справжньому сенсі.
В останні роки життя вчений вивчав буддизм і планував відвідати буддійські святині, однак не встиг. Помер психіатр у 1926 році в Мюнхені.