Хоча він не досяг міжнародного визнання, як Карл Лагерфельд чи Джорджо Армані, але в німецькомовних країнах небагато дизайнерів могли би зрівнятися з Рудольфом Мосхаммером. Поки його сучасники підкорювали подіуми Нью-Йорка, Парижа та Мілана, він залишався вірним улюбленому Мюнхену. Тут модельєр керував бутиком, який відкрив у 1968 році на ексклюзивній вулиці Максиміліанштрассе, і розробляв одяг для представників вищого суспільства – акторів Арнольда Шварценеггера, Річарда Чемберлена, короля Швеції Карла Густава, оперного співака Хосе Каррераса, дуету ілюзіоністів «Зігфрід і Рой» та інших. Докладніше про його життєвий і професійний шлях читайте далі на munichka.eu.
Дитинство за межею бідності
Народилася майбутня модна ікона 27 вересня 1940 року в Мюнхені. Його батько Річард був успішним директором страхової компанії під час післявоєнного економічного дива в Німеччині. Коли Річард втратив роботу, спробував приховати це від сім’ї, а потім розвинув хронічну залежність від алкоголю. Коли ж його п’яний гнів переріс у жорстокість, дружина Ельза покинула дім разом із сином. Останні свої роки Річард провів на вулиці як алкоголік-безхатько.
Майже без засобів для існування Ельза ледь сплачувала оренду помешкання. Рудольф переживав травматичний підлітковий вік. Коли не вистачало коштів на оплату електроенергії, він терпів морозні баварські зими.
Деякий час Рудольф навчався на кравця, але перервав освіту, коли виявив, що може заробити більше на капелюхах і пальтах, які сам розробляв і продавав друзям матері. Згодом почав вивчати роздрібну торгівлю. Ці знання пригодилися під час відкриття власного бутика. Чоловік добре знався на хитрощах торгівлі. Він жадав гламурного життя, яке, як сам вважав, мало забезпечити достаток.
Бутик Carnaval de Venise
У 28-річному віці Рудольф знайшов багатого інвестора, після чого разом із мамою відкрив бутик. З нею чоловік мав дуже теплі стосунки. Жінка померла в 1993 році. Цим магазином Мосхаммер володів до кінця свого життя. На його відкриття в 1968 році модельєр прибув в екіпажі, який супроводжував леопард на повідку. Червона доріжка простяглася майже на всю вулицю до дверей магазину: Німеччина рідко бачила таку екстравагантну розкіш після Другої світової війни.
Бутик розміщувався на найдорожчій мюнхенській вулиці Максиміліанштрассе. Мосхаммер створював моду для заможних чоловіків із хутра, кашеміру та шовку. Тоді яскравий верхній одяг мав великий попит серед зірок. Обравши таку стратегію, він привернув увагу вищого класу Мюнхена та Німеччини.
Коли ж модний бізнес перестав приносити величезні прибутки, створені ним екстравагантні речі зникли разом із золотими ланцюжками та оксамитовими комірцями. Вони більше не були його єдиним джерелом доходу. Тоді Мосхаммер став успішним продавцем різних товарів – від гамбургерів до орендованих автомобілів.
Справжній ексцентрик
Унікальне відчуття стилю зробило його миттєво впізнаваним по всій Німеччині. Навощені вуса, постійне товариство йоркширського тер’єра на ім’я Дейзі та гігантська перука були незмінними атрибутами образу Мосхаммера. Він був людиною з химерами, примхами та дивацтвами. Про свою собаку мюнхенець навіть написав книгу.
До слова, перуку Рудольф унаслідував від свого культурного натхненника – Людвіга ІІ Баварського, який створив казковий замок Нойшванштайн до того, як був усунутий з трону за надмірні витрати.
Мосхаммер був піонером брендингу особистості, до того ж набагато хитрішим, ніж здавалося. Його впізнавана особа гарантувала рекламу товарів. Він стверджував, що продає мільйон краваток свого бренду на рік, хоча реальна цифра була дещо меншою. Чоловік умів приковувати увагу та завойовувати репутацію серед заможних клієнтів.
Екстравагантна поведінка Мосхаммера, хоча й викликала симпатію, але водночас була предметом багатьох жартів як у Мюнхені, так і за його межами. Дехто порівнював модельєра з придворним блазнем. Жив Рудольф у Грюнвальді – одній із найбагатших громад Німеччини, на околиці Мюнхена. До свого бутика добирався на одному з трьох власних Rolls-Royce.
Жодна мюнхенська опера, театр чи кінопрем’єра не обходилися без присутності Мосхаммера на червоній доріжці. Він був постійним відвідувачем Зальцбурзького та Байройтського музичних фестивалів, а також Віденського оперного балу. Рудольф зіграв у деяких стрічках, наприклад, німецькомовному кримінальному серіалі Tatort («Місце злочину»).
Коли легендарний рок-гурт «Роллінг Стоунз» грав на мюнхенському Олімпійському стадіоні у 2003 році, на концерт прибув Мосхаммер. Натовп настільки гучно вітав ексцентрика, що заглушив спантеличену групу підтримки ірландського гурту The Cranberries.
Благодійник
Попри все своє багатство та авторитет, Мосхаммер ніколи не забував про те, як важко відбувалося його становлення. Він заснував благодійну організацію Licht für Obdachlose («Світло для бездомних») і щороку влаштовував розкішний різдвяний обід для незаможних жителів Мюнхена.
Модельєр часто організовував збори коштів, наприклад, у 2002 році продав на аукціоні сорочку, знайдену в кареті Наполеона I після битви при Ватерлоо. Виручені понад 62 000 євро пожертвував благодійній організації для мюнхенських безхатьків.
Він допомагав фінансувати лікувальний центр для залежних від алкоголю. Знаменитість часто можна було зустріти на головній площі Мюнхена, де чоловік продавав примірники BISS – німецького еквівалента газети The Big Issue. Мосхаммер також планував відкрити притулок для бездомних з ліжками на 60 осіб, однак не встиг…
Вбивство
Життя модельєра було настільки насиченим і яскравим, що його смерть у січні 2005 року стала справжнім шоком для нації. Вранці 15 січня водій модельєра прибув, щоби відвезти Мосхаммера до Мюнхена, але побачив, що вхідні двері відчинені. З будинку лунав лише гавкіт Дейзі. Водій увійшов усередину, де побачив задушеного телефонним кабелем Рудольфа біля спальні на першому поверсі.
З’ясувалося, що попередньої ночі Мосхаммер підібрав чоловіка-повію біля центрального залізничного вокзалу в Мюнхені та відвіз його до Грюнвальда. Виникла суперечка про ціну угоди, і чоловік задушив 64-річного модельєра шнуром телефону. До слова, Мосхаммер не заявляв публічно про свій гомосексуалізм через табуйованість теми, до того ж він не був повністю легалізований у Німеччині до 1994 року.
Вбивцею виявився 25-річний іракський шукач притулку Геріш Алі Абдулла, якого розшукали через базу даних ДНК. У скоєному зловмисник зізнався. У 2023 році Абдуллу депортували до Іраку після 18 років ув’язнення в Німеччині, де він отримав волю. В’їзд до Німеччини вбивці заборонили назавжди.
На знак жалоби ворота дому Мосхаммера й фасад його бутика прикрасили квітами та свічками. Під час похорону ексцентрика 10 000 осіб вишикувалися на вулицях, а саму подію транслювали в прямому ефірі національного телебачення. Поховали модельєра на рівні з королівськими особами.
«Краса не так важлива під час хороших часів. У хороші часи ми продавали футболки з дірками, і люди казали: дуже гарно, але мало дірок. У погані часи краса користується великим попитом. У погані часи люди відчайдушно прагнуть романтики», – сказав модельєр за місяць до смерті.
Мосхаммер був радісною людиною. Під екстравагантним образом і постійною присутністю в центрі уваги ховався той, хто просто хотів принести красу і щастя світу, яких свого часу модельєру бракувало.