Ільза Кох, уроджена Ільза Келер (нім. Ilse Köhler), народилася 22 вересня 1906 року у місті Дрезден, Німеччина, у сім’ї робітника. З дитинства вона вирізнялася старанністю у навчанні та життєрадісним характером, що робило її улюбленицею вчителів і однолітків. Після закінчення школи Ільза працювала бібліотекарем, що відповідало її освіченому й інтелігентному образу. Однак її життя кардинально змінилося після приходу до влади нацистської партії. У 1932 році, захоплена ідеологією Адольфа Гітлера, вона вступила до лав Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), що стало першим кроком до її майбутньої сумнозвісної кар’єри. Далі на munichka.eu.
У 1934 році Ільза познайомилася з Карлом-Отто Кохом, офіцером СС, який на той час обіймав посаду коменданта концтабору Заксенгаузен. Їхні стосунки швидко переросли у роман, і у 1936 році Ільза стала його секретаркою у Заксенгаузені, а згодом — дружиною. Цей шлюб не лише зміцнив її позицію у нацистській системі, а й дав їй доступ до влади, яку вона згодом використовувала з жахливою жорстокістю. Життя цієї пособниці нацистів закінчилося в одній із баварських в’язниць неподалік Мюнхена.
Робота у концтаборах
У 1937 році Карла Коха призначили комендантом новоствореного концтабору Бухенвальд і Ільза переїхала разом із ним. Саме тут вона отримала прізвисько «Бухенвальдська відьма» через свою надзвичайну жорстокість до в’язнів. Ільза не мала офіційної посади в управлінні табором, але її вплив був значним завдяки статусу дружини коменданта. За свідченнями в’язнів, вона часто прогулювалася територією табору, б’ючи людей батогом і нацьковуючи на них вівчарку. Її поведінка була настільки жорстокою, що навіть охоронці СС та їхні дружини уникали спілкування з нею, вважаючи її надмірно агресивною та провокативною.
Одним із найвідоміших і наймоторошніших звинувачень проти Ільзи Кох було те, що вона нібито наказувала вбивати в’язнів із татуюваннями, щоб виготовляти з їхньої шкіри сувеніри, зокрема абажури, рукавички та палітурки для книжок. Ці звинувачення, які принесли їй прізвисько «Фрау Абажур» у радянській і російській літературі, стали широко відомими після війни, хоча правдивих доказів цього на судових процесах так і не було надано. Проте у Бухенвальді після визволення табору союзниками були знайдені зразки людської шкіри з татуюваннями, а також абажур, який, за припущеннями, міг бути виготовлений із людської шкіри, хоча це залишилося предметом суперечок.
У 1941 році Ільза стала старшою наглядачкою у Бухенвальді, що дало їй ще більше можливостей для знущань над в’язнями. Вона використовувала свою владу, щоб принижувати людей, часто провокуючи їх своєю поведінкою та відвертим одягом, а потім караючи за «непристойні погляди». В’язні згадували, що вона могла наказати покарати людину за найменшу провину, наприклад, за недостатньо шанобливе привітання. Її присутність на покараннях і стратах лише посилювала страх, який вона викликала.
Арешт і судові процеси
У 1943 році подружжя Кохів було заарештовано СС за підозрою в корупції та розкраданні майна, яке мало надходити до рейхсбанку. Крім того, з’ясувалося, що Карл Кох приховував факт захворювання на сифіліс, а лікар Вальтер Кремер, який його лікував, та його помічник, були вбиті, ймовірно, щоб приховати цю інформацію. Карла засудили до страти, і у квітні 1945 року його розстріляли у Бухенвальді. Ільза, однак, уникла покарання у той час і була звільнена через брак доказів.
Після закінчення Другої світової війни, 30 червня 1945 року, Ільзу Кох арештували американські війська. У 1947 році вона постала перед судом військової комісії США у Дахау. Її звинуватили в жорстокому поводженні з в’язнями та причетності до вбивств, але найсерйозніші звинувачення, зокрема щодо виготовлення предметів із людської шкіри, не були доведені через відсутність переконливих доказів. Незважаючи на це, свідчення в’язнів, які розповідали про її садистські дії, викликали широкий резонанс у світовій пресі. Ільзу засудили до довічного ув’язнення, але в 1948 році її вирок був переглянутий, і вона вийшла на свободу через брак доказів.
Проте свобода була недовгою. У 1949 році Ільзу знову заарештували, цього разу німецька влада, і у 1951 році суд у Аугсбурзі визнав її винною в кількох убивствах і нанесенні тяжких тілесних ушкоджень. На суді виступили 250 свідків, зокрема 50 зних на її захист, але чотири свідки підтвердили, що бачили, як вона брала участь у виготовленні предметів із людської шкіри. 15 січня 1951 року Ільзу Кох засудили до довічного ув’язнення.
Особисте життя та смерть
Під час перебування у Бухенвальді Ільза та Карл Кох мали трьох дітей, хоча їхнє подружнє життя не було зразковим. Ільза мала репутацію людини, яка часто вступала у позашлюбні зв’язки, зокрема з офіцерами СС Германом Флорштедтом і Вальдемаром Говеном. Її поведінка, зокрема провокативний стиль одягу та флірт, викликала осуд навіть серед інших членів СС та їхніх дружин.
У 1967 році, перебуваючи у в’язниці в Айхаху, Баварія, Ільза Кох покінчила життя самогубством, повісившись у своїй камері 1 вересня 1967 року. Її смерть стала кінцем однієї з найтрагічніших і найжахливіших сторінок історії нацистських концтаборів. Навіть після її смерті ім’я Ільзи Кох залишилося синонімом нелюдської жорстокості.
Спадщина та історичне значення
Ільза Кох увійшла в історію як одна з найвідоміших нацистських злочинниць, хоча її образ значною мірою сформований чутками та медійними перебільшеннями. Прізвиська «Бухенвальдська відьма» та «Фрау Абажур» стали символами нелюдських злочинів нацистського режиму, але історики досі сперечаються про те, наскільки правдивими були звинувачення щодо виготовлення сувенірів із людської шкіри. Хоча у Бухенвальді дійсно були знайдені зразки людської шкіри, прямих доказів причетності Ільзи до їхнього використання не знайдено.
Її історія викликає суперечки не лише через її злочини, а й через те, як суспільство сприймало жінок, причетних до нацистських злочинів. Ільза Кох стала символом садизму, але її дії також відображають ширший контекст нацистської ідеології, яка дозволяла звичайним людям перетворюватися на катів. Її життя — це приклад того, як ідеологічна відданість і безконтрольна влада можуть призвести до моральної деградації.
Феномен Ільзи Кох
Історія Ільзи Кох нагадує про небезпеку фанатизму та безкарності, які можуть призвести до катастрофічних наслідків для людства. Діагноз психопатії у сучасному розумінні не був офіційно встановлений у її випадку, оскільки психіатрична діагностика того часу не відповідала сучасним стандартам. Проте її поведінка — жорстоке поводження з в’язнями, садистські дії та відсутність емпатії — відповідає рисам, які асоціюються з психопатичним розладом особистості за сучасними критеріями. Вона була засуджена за воєнні злочини, і її дії у Бухенвальді, включно з нелюдськими експериментами та знущаннями, свідчать про крайню патологію. Втім, без клінічного діагнозу від кваліфікованого фахівця того часу назвати її психопаткою у медичному сенсі можна лише умовно. Хоча деякі звинувачення проти неї залишилися недоведеними, свідчення в’язнів і масштаби її злочинів зробили її ім’я символізують її поведінку як приклад екстремального садизму та морального виродження, що могло бути посилене ідеологією нацизму та владою, яку вона мала в таборі.
Використані джерела: britannica, sueddeutsche.de, koha.mk.